Анрі-Жорж Клузо
Оригінальне ім'я: Henri-Georges Clouzot
Професія:
- writer
- director
- producer
Дата народження: 20.11.1907
Місце народження: Ньор, Де-Севр, Франція
Біографія: Анрі-Жорж Клузо (18 серпня 1907 – 12 січня 1977) був французьким кінорежисером, сценаристом і продюсером. Він найбільше відомий своєю роботою у жанрі трилера, зокрема за фільмами "Плата страху" та "Дияволиці", які критики визнають одними з найвизначніших стрічок 1950-х років. Клузо також знімав документальні фільми, зокрема "Таємниця Пікассо", який уряд Франції проголосив національним надбанням.
Клузо рано захопився кіномистецтвом і, бажаючи карєру письменника, переїхав до Парижа. Пізніше його найняв продюсер Адольф Оссо для роботи в Берліні, де він писав французькі версії німецьких фільмів. Після звільнення з німецьких студій через дружбу з єврейськими продюсерами, Клузо повернувся до Франції, де кілька років провів прикутий до ліжка через захворювання на туберкульоз. Після одужання він знайшов роботу у Франції, окупованій нацистами, як сценарист німецької компанії Continental Films. В Continental Клузо писав і режисирував фільми, які були дуже популярними у Франції. Його другий фільм "Ворон" викликав суперечки через своє різке зображення провінційної Франції, і Клузо був звільнений з Continental перед виходом стрічки. Через свою співпрацю з Continental французький уряд заборонив Клузо займатися кінематографом до 1947 року.
Після скасування заборони Клузо відновив свою репутацію та популярність у Франції наприкінці 1940-х років із успішними фільмами, серед яких "Пристань золотарів". Після виходу комедії "Мікетта і її мати" Клузо одружився з Вєрою Ґібсон-Амаду, яка знялася у трьох його наступних повнометражних фільмах. На початку та в середині 1950-х років Клузо здобув визнання міжнародних критиків і глядачів за фільми "Плата страху" та "Дияволиці". Обидва фільми стали основою для ремейків десятиліттями пізніше. Після виходу фільму "Правда" дружина Клузо Вєра померла від серцевого нападу, і його кар'єра постраждала через депресію, хворобу та нові критичні погляди французької нової хвилі. В останні роки кар'єра Клузо стала менш активною, обмежившись кількома телевізійними документальними фільмами та двома повнометражними стрічками 1960-х. У 1970-х він написав кілька не реалізованих сценаріїв і помер у Парижі 1977 року.
Клузо рано захопився кіномистецтвом і, бажаючи карєру письменника, переїхав до Парижа. Пізніше його найняв продюсер Адольф Оссо для роботи в Берліні, де він писав французькі версії німецьких фільмів. Після звільнення з німецьких студій через дружбу з єврейськими продюсерами, Клузо повернувся до Франції, де кілька років провів прикутий до ліжка через захворювання на туберкульоз. Після одужання він знайшов роботу у Франції, окупованій нацистами, як сценарист німецької компанії Continental Films. В Continental Клузо писав і режисирував фільми, які були дуже популярними у Франції. Його другий фільм "Ворон" викликав суперечки через своє різке зображення провінційної Франції, і Клузо був звільнений з Continental перед виходом стрічки. Через свою співпрацю з Continental французький уряд заборонив Клузо займатися кінематографом до 1947 року.
Після скасування заборони Клузо відновив свою репутацію та популярність у Франції наприкінці 1940-х років із успішними фільмами, серед яких "Пристань золотарів". Після виходу комедії "Мікетта і її мати" Клузо одружився з Вєрою Ґібсон-Амаду, яка знялася у трьох його наступних повнометражних фільмах. На початку та в середині 1950-х років Клузо здобув визнання міжнародних критиків і глядачів за фільми "Плата страху" та "Дияволиці". Обидва фільми стали основою для ремейків десятиліттями пізніше. Після виходу фільму "Правда" дружина Клузо Вєра померла від серцевого нападу, і його кар'єра постраждала через депресію, хворобу та нові критичні погляди французької нової хвилі. В останні роки кар'єра Клузо стала менш активною, обмежившись кількома телевізійними документальними фільмами та двома повнометражними стрічками 1960-х. У 1970-х він написав кілька не реалізованих сценаріїв і помер у Парижі 1977 року.