Джин Вайлдер
Оригінальне ім'я: Gene Wilder
Професія:
- writer
- actor
- singer
- comedian
- director
- producer
Дата народження: 11.06.1933
Місце народження: Мілвокі, Вісконсин, США
Біографія: Джин Вайлдер (народився як Джером Сільберман; 11 червня 1933 — 29 серпня 2016) був американським актором, режисером, сценаристом, продюсером, співаком, автором пісень та письменником.
Він розпочав свою кар'єру на сцені і дебютував на екрані в епізоді телесеріалу "The Play of the Week" у 1961 році. Хоча його першою роллю у кіно було зображення заручника у фільмі 1967 року "Бонні і Клайд", його першою значною роллю був Леопольд Блум у стрічці 1967 року "Продюсери", за яку він був номінований на премію Оскар за найкращу чоловічу роль другого плану. Це стало початком серії співпраць з письменником і режисером Мелом Бруксом, включаючи фільми 1974 року "Палаючі сідла" та "Молодий Франкенштейн", останній з яких Вайлдер також написав спільно з Бруксом, здобувши номінацію на Оскар за найкращий адаптований сценарій.
Він відомий своєю знаковою роллю Віллі Вонки у фільмі "Віллі Вонка і шоколадна фабрика" (1971) та чотирма фільмами з Річардом Прайором: "Срібляста стрічка" (1976), "Божевільна бешкетня" (1980), "Не бачить і не чує зла" (1989) та "Ще один ти" (1991), а також головною роллю у фільмі Вуді Аллена "Все, що ви завжди хотіли знати про секс* (*але боялися запитати)" (1972). Він також режисував і писав сценарії до кількох власних фільмів, зокрема "Жінка в червоному" (1984).
Разом зі своєю третьою дружиною, Гілдою Раднер, він зіграв у трьох фільмах, два останні з яких також режисував. Її смерть від раку яєчників у 1989 році змусила його активно залучитися до популяризації обізнаності про рак та лікування, допомагаючи заснувати Центр виявлення раку яєчників імені Гілди Раднер у Лос-Анджелесі та співавторствуючи у створенні клубу "Гілда".
Після останньої акторської ролі у 2003 році — гостевої ролі у серіалі "Вілл і Грейс", за яку він отримав премію Еммі за видатного запрошеного актора — він зосередився на письменницькій діяльності. Він випустив мемуари у 2005 році під назвою "Поцілуй мене як незнайомця: мій пошук любові та мистецтва", збірку оповідань "Що це таке, кохання?" (2010), а також романи "Моя французька повія" (2007), "Жінка, яка не хотіла" (2008) і "Щось, щоб згадати тебе" (2013).
Він розпочав свою кар'єру на сцені і дебютував на екрані в епізоді телесеріалу "The Play of the Week" у 1961 році. Хоча його першою роллю у кіно було зображення заручника у фільмі 1967 року "Бонні і Клайд", його першою значною роллю був Леопольд Блум у стрічці 1967 року "Продюсери", за яку він був номінований на премію Оскар за найкращу чоловічу роль другого плану. Це стало початком серії співпраць з письменником і режисером Мелом Бруксом, включаючи фільми 1974 року "Палаючі сідла" та "Молодий Франкенштейн", останній з яких Вайлдер також написав спільно з Бруксом, здобувши номінацію на Оскар за найкращий адаптований сценарій.
Він відомий своєю знаковою роллю Віллі Вонки у фільмі "Віллі Вонка і шоколадна фабрика" (1971) та чотирма фільмами з Річардом Прайором: "Срібляста стрічка" (1976), "Божевільна бешкетня" (1980), "Не бачить і не чує зла" (1989) та "Ще один ти" (1991), а також головною роллю у фільмі Вуді Аллена "Все, що ви завжди хотіли знати про секс* (*але боялися запитати)" (1972). Він також режисував і писав сценарії до кількох власних фільмів, зокрема "Жінка в червоному" (1984).
Разом зі своєю третьою дружиною, Гілдою Раднер, він зіграв у трьох фільмах, два останні з яких також режисував. Її смерть від раку яєчників у 1989 році змусила його активно залучитися до популяризації обізнаності про рак та лікування, допомагаючи заснувати Центр виявлення раку яєчників імені Гілди Раднер у Лос-Анджелесі та співавторствуючи у створенні клубу "Гілда".
Після останньої акторської ролі у 2003 році — гостевої ролі у серіалі "Вілл і Грейс", за яку він отримав премію Еммі за видатного запрошеного актора — він зосередився на письменницькій діяльності. Він випустив мемуари у 2005 році під назвою "Поцілуй мене як незнайомця: мій пошук любові та мистецтва", збірку оповідань "Що це таке, кохання?" (2010), а також романи "Моя французька повія" (2007), "Жінка, яка не хотіла" (2008) і "Щось, щоб згадати тебе" (2013).