Г. Б. Ворнер
Оригінальне ім'я: H.B. Warner
Професія:
- actor
Дата народження: 25.10.1876
Місце народження: Лондон, Англія, Велика Британія
Біографія: Генрі Байрон Ворнер (часто вказується як H.B. Warner) був англійським актором. Він був визначним кінематографічним Ісусом Христом у стрічці Сесіла Б. ДеМілля "Король королів" (1927). Народився 26 жовтня 1875 року в Лондоні у видатній театральній родині. Його батько був Чарльз Ворнер, а дід — Джеймс Ворнер, обидва видатні англійські актори. Він замінив J.B. Warner у ролі Ісуса в "Королі королів" (1927), коли J.B. помер від туберкульозу у віці 29 років. (J.B. не був братом Генрі. J.B. взяв професійне прізвище "Ворнер", оскільки його прийняла родина Генрі.)
Родина Генрі Ворнера хотіла, щоб він став лікарем, і він закінчив Лондонський університет, але врешті-решт залишив медичні студії. Театр був у його крові, він вивчав акторську майстерність у Парижі та Італії, перш ніж приєднатися до трупи батька, дебютувавши в англійській постановці "Drink". Саме від батька він удосконалював свою майстерність.
Ворнер потрапив до Америки на початку 1900-х років після турне Британською імперією. Під ім'ям Гаррі Ворнер він дебютував на Бродвеї в американській колоніальній драмі "Одрі" у театрі Гойта 24 листопада 1902 року, де виступав Джеймс О'Нілл, батько драматурга Юджина О'Ніла. У наступній появі на Бродвеї у 1906 році в комедії "Медсестра Марджорі" він був вказаний як H.B. Warner. За свою кар'єру він зіграв у ще 13 постановках на Бродвеї, від подвійного спектаклю "Сьюзен у пошуках чоловіка" & "Трагедія в житловому будинку" (також 1906) до "Тиші" у 1925 році.
Він перейшов у кіно, дебютувавши у короткометражці Mutual "Гарп Тари" (1914). Також у 1914 році він знявся у фільмі, написаному Сесілом Б. ДеМіллем для Famous Players Lasky, "Ловець примар" (1914), у якому грав і на Бродвеї за рік до того. Ворнер став провідним актором і зіркою німого кіно, досягнувши вершини кар'єри у ролі Ісуса у фільмі ДеМілля "Король королів" (1927). Його відмінна гра була особливо ефективною в німому кіно, що дозволяло глядачам уявити, як міг би звучати Ісус. Ворнер був дуже зворушливим у німих фільмах, особливо у мелодрамі "Соррелл та син" (1927) як батько-ветеран війни, який жертвує всім заради сина.
Коли з'явилося звукове кіно, він став завантаженим актором другого плану. Улюбленець Франка Капри, з'явився у "Містер Дідс іде в місто" (1936). Знову затверджений Капрою, він був номінований на кращу чоловічу роль другого плану у фільмі "Втрачений горизонт" (1937). Також знімався у "З тобою не забереш" (1938) та "Містер Сміт їде до Вашингтона" (1939). Інші значущі звукові фільми включають "Диявол і Даніель Вебстер" (1941) та "Топпер повертається" (1941). Окрім ролі Ісуса, найбільш пам'ятна сьогодні його роль у "Це чудове життя" (1946), де він зіграв містера Гувера, аптекаря, якого молодий Джордж Бейлі (персонаж Джеймса Стюарта в дитинстві) рятує від смертельної помилки з ліками. H.B. Warner з'явився як він сам у "Сансет бульвар" (1950). Його остання вказана роль — Аммінадаб у фільмі ДеМілля "Десять заповідей" (1956), ремейк німого фільму "Десять заповідей" (1923). Остання роль — невелика не вказана у титрах у "Рейнджери Дарбі" (1958).
Родина Генрі Ворнера хотіла, щоб він став лікарем, і він закінчив Лондонський університет, але врешті-решт залишив медичні студії. Театр був у його крові, він вивчав акторську майстерність у Парижі та Італії, перш ніж приєднатися до трупи батька, дебютувавши в англійській постановці "Drink". Саме від батька він удосконалював свою майстерність.
Ворнер потрапив до Америки на початку 1900-х років після турне Британською імперією. Під ім'ям Гаррі Ворнер він дебютував на Бродвеї в американській колоніальній драмі "Одрі" у театрі Гойта 24 листопада 1902 року, де виступав Джеймс О'Нілл, батько драматурга Юджина О'Ніла. У наступній появі на Бродвеї у 1906 році в комедії "Медсестра Марджорі" він був вказаний як H.B. Warner. За свою кар'єру він зіграв у ще 13 постановках на Бродвеї, від подвійного спектаклю "Сьюзен у пошуках чоловіка" & "Трагедія в житловому будинку" (також 1906) до "Тиші" у 1925 році.
Він перейшов у кіно, дебютувавши у короткометражці Mutual "Гарп Тари" (1914). Також у 1914 році він знявся у фільмі, написаному Сесілом Б. ДеМіллем для Famous Players Lasky, "Ловець примар" (1914), у якому грав і на Бродвеї за рік до того. Ворнер став провідним актором і зіркою німого кіно, досягнувши вершини кар'єри у ролі Ісуса у фільмі ДеМілля "Король королів" (1927). Його відмінна гра була особливо ефективною в німому кіно, що дозволяло глядачам уявити, як міг би звучати Ісус. Ворнер був дуже зворушливим у німих фільмах, особливо у мелодрамі "Соррелл та син" (1927) як батько-ветеран війни, який жертвує всім заради сина.
Коли з'явилося звукове кіно, він став завантаженим актором другого плану. Улюбленець Франка Капри, з'явився у "Містер Дідс іде в місто" (1936). Знову затверджений Капрою, він був номінований на кращу чоловічу роль другого плану у фільмі "Втрачений горизонт" (1937). Також знімався у "З тобою не забереш" (1938) та "Містер Сміт їде до Вашингтона" (1939). Інші значущі звукові фільми включають "Диявол і Даніель Вебстер" (1941) та "Топпер повертається" (1941). Окрім ролі Ісуса, найбільш пам'ятна сьогодні його роль у "Це чудове життя" (1946), де він зіграв містера Гувера, аптекаря, якого молодий Джордж Бейлі (персонаж Джеймса Стюарта в дитинстві) рятує від смертельної помилки з ліками. H.B. Warner з'явився як він сам у "Сансет бульвар" (1950). Його остання вказана роль — Аммінадаб у фільмі ДеМілля "Десять заповідей" (1956), ремейк німого фільму "Десять заповідей" (1923). Остання роль — невелика не вказана у титрах у "Рейнджери Дарбі" (1958).