Наталі Бай

Біографія: Наталі Марі Андре Бає (6 липня 1948 – 17 квітня 2026) була французькою акторкою кіно, телебачення та театру. Вона почала свою кар'єру у 1970 році й знялася більш ніж у 80 фільмах. Десятикратна номінантка на премію «Сезар», чотири рази вигравала її за фільми «Кожен сам за себе» (1980), «Дивна справа» (1981), «Ля Бальянс» (1982) та «Молодий лейтенант» (2005). Інші її фільми включають «День за ніч» (1973), «Ухиляйся, якщо зможеш» (2002), «Нікому не кажи» (2006) та «Асистент» (2015). У 2009 році вона була призначена кавалерем Ордену Почесного легіону.

Бає народилась у Менневіль, Ер, Нормандія, у родині Клода Бає і Деніз Кусте, які були художниками. У 14 років вона вступила до школи танцю в Монако. Через три роки поїхала до Сполучених Штатів. Повернувшись до Франції, продовжила займатись танцями, але також зареєструвалася на курс Симона і була прийнята до Консерваторії, яку закінчила 1972 року з другим призом з комедії, драматичної комедії та зарубіжного театру.

Її друга поява в кіно відбулась у фільмі «Двоє» (1973), режисером якого був Роберт Вайз. Вона набула більшої відомості як сценаристка у фільмі «День за ніч» (La Nuit américaine, 1973) Франсуа Трюффо. Протягом 1970-х вона грала роль доброї подруги або приємної провінційної дівчини у кіно та на телебаченні.

Вона отримала свій перший «Сезар» як найкраща актриса другого плану за фільм «Кожен сам за себе» (Sauve qui peut (la vie), 1980) режисера Жан-Люка Годара. Потім з'явились «Повернення Мартіна Герра» (Le Retour de Martin Guerre, 1982) та «Ля Бальянс» (також 1982).

Бає здобула ще два «Сезари» – як найкраща актриса другого плану за «Дивну справу» (Une étrange affaire, 1981) і як найкраща актриса за «Ля Бальянс» (1982). Її чотирирічні стосунки з Джонні Холліде зробили їх знаменитою парою, а їхня донька – Лаура Сме, нині акторка.

Після зміни іміджу, зігравши вуличну повію у «Ля Бальянс», вона розширила свій діапазон зображуючи більш складні персонажі у фільмах «Я вийшла заміж за тінь» (J'ai épousé une ombre, 1983) та «Повна невинність» (En toute innocence, 1988). У 1986 році вона повернулась до театру з виконанням ролі Адріани Монті.

У 1999 році вона отримала премію найкращої актриси другого плану на Венеційському кінофестивалі за «Порнографічний зв’язок» (Une liaison pornographique) та зіграла у фільмі «Венера краси (Інститут)» (Vénus Beauté (Institut), 2000) Тоні Маршалл, який отримав кілька премій «Сезар», у тому числі й за найкращий фільм.

Вона співпрацювала з Клодом Шабролем та Стівеном Спілбергом.