Йен Ґейл
Оригінальне ім'я: Jan Gehl
Дата народження: 07.09.1936
Місце народження: Копенгаген, Данія
Біографія: Ян Гель (народився 17 вересня 1936 року в Копенгагені) — данський архітектор і консультант з урбаністичного дизайну, який базується в Копенгагені. Його кар'єра зосереджена на покращенні якості міського життя шляхом переорієнтації міського дизайну на пішоходів та велосипедистів. Він є засновником архітектурного бюро Gehl Architects.
Гель отримав ступінь магістра архітектури в Школі архітектури Королівської данської академії мистецтв (KADK) у Копенгагені в 1960 році та займався практичною архітектурою з 1960 по 1966 рік. У 1966 році він отримав дослідницький грант від KADK для вивчення "форми та використання громадських просторів"; його книга "Життя між будинками" (1971) містить результати його досліджень громадського життя у публічних просторах і розвиває його теорії про те, як містобудування та архітектура впливають на громадське життя. Він став професором містобудування в KADK та запрошеним професором у різних країнах. У 2000 році заснував разом із Гелле Сьоольт архітектурне бюро Gehl Architects, де був партнером до 2011 року, а нині є старшим радником.
Як "молодий архітектор, що працював у передмісті", Гель одружився з психологом і вони багато дискутували про те, чому "людський аспект архітектури не приділяється достатньої уваги архітекторами, ландшафтними архітекторами та планувальниками... Ми з дружиною вирішили вивчати межу між соціологією, психологією, архітектурою та плануванням."
Гель вперше опублікував свою впливову книгу "Життя між будинками" данською у 1971 році, а перший англійський переклад вийшов у 1987 році. Він пропагує розумний і прямолінійний підхід до покращення міської форми: систематично документувати міські простори, здійснювати поступові покращення, а потім знову їх документувати. У 2012 році книга була перетворена на однойменний фільм, який експонувався в 24-метровій вигнутій кімнаті на виставці "Нова північна архітектура" в Музеї сучасного мистецтва Луїзіани, а пізніше на Венеціанському бієнале архітектури.
Книга Геля "Громадські простори, громадське життя" описує, як такі поступові покращення за 40 років перетворили Копенгаген з міста, домінованого автомобілями, на місто, орієнтоване на пішоходів. Пішохідна зона Стрьогет у Копенгагені, одна з найдовших пішохідних торгових вулиць у Європі, є головним результатом праці Геля.
Гель бере участь у багатьох міських проєктах по всьому світу та надає їм консультації:
- У 2004 році він провів важливе дослідження якості публічного простору в Лондоні за дорученням Центрального лондонського партнерства та транспортного управління Лондона, а також підтримав місто Вейкфілд і містечко Каслфорд у розвитку й покращенні громадських просторів у межах ініціативи "Проєкт Каслфорд".
- У 2007–2008 роках працював на Департамент транспорту Нью-Йорка над переосмисленням міських вулиць із впровадженням дизайнів для покращення життя пішоходів і велосипедистів. Департамент транспорту використовував роботи Геля для безпосереднього впливу на реалізацію нових політик і проєктів у сфері містобудування та дизайну.
- В Австралії та Новій Зеландії Гель також справив значний вплив, підготувавши дослідження громадського життя для центрів міст Мельбурна (1994 і 2004), Перта (1995 і 2009), Аделаїди (2002), Сіднея (2007), Окленда (2008), Веллінгтона (2004), Крайстчерча, Лаунсестона та Гобарта (2010).
Гель отримав ступінь магістра архітектури в Школі архітектури Королівської данської академії мистецтв (KADK) у Копенгагені в 1960 році та займався практичною архітектурою з 1960 по 1966 рік. У 1966 році він отримав дослідницький грант від KADK для вивчення "форми та використання громадських просторів"; його книга "Життя між будинками" (1971) містить результати його досліджень громадського життя у публічних просторах і розвиває його теорії про те, як містобудування та архітектура впливають на громадське життя. Він став професором містобудування в KADK та запрошеним професором у різних країнах. У 2000 році заснував разом із Гелле Сьоольт архітектурне бюро Gehl Architects, де був партнером до 2011 року, а нині є старшим радником.
Як "молодий архітектор, що працював у передмісті", Гель одружився з психологом і вони багато дискутували про те, чому "людський аспект архітектури не приділяється достатньої уваги архітекторами, ландшафтними архітекторами та планувальниками... Ми з дружиною вирішили вивчати межу між соціологією, психологією, архітектурою та плануванням."
Гель вперше опублікував свою впливову книгу "Життя між будинками" данською у 1971 році, а перший англійський переклад вийшов у 1987 році. Він пропагує розумний і прямолінійний підхід до покращення міської форми: систематично документувати міські простори, здійснювати поступові покращення, а потім знову їх документувати. У 2012 році книга була перетворена на однойменний фільм, який експонувався в 24-метровій вигнутій кімнаті на виставці "Нова північна архітектура" в Музеї сучасного мистецтва Луїзіани, а пізніше на Венеціанському бієнале архітектури.
Книга Геля "Громадські простори, громадське життя" описує, як такі поступові покращення за 40 років перетворили Копенгаген з міста, домінованого автомобілями, на місто, орієнтоване на пішоходів. Пішохідна зона Стрьогет у Копенгагені, одна з найдовших пішохідних торгових вулиць у Європі, є головним результатом праці Геля.
Гель бере участь у багатьох міських проєктах по всьому світу та надає їм консультації:
- У 2004 році він провів важливе дослідження якості публічного простору в Лондоні за дорученням Центрального лондонського партнерства та транспортного управління Лондона, а також підтримав місто Вейкфілд і містечко Каслфорд у розвитку й покращенні громадських просторів у межах ініціативи "Проєкт Каслфорд".
- У 2007–2008 роках працював на Департамент транспорту Нью-Йорка над переосмисленням міських вулиць із впровадженням дизайнів для покращення життя пішоходів і велосипедистів. Департамент транспорту використовував роботи Геля для безпосереднього впливу на реалізацію нових політик і проєктів у сфері містобудування та дизайну.
- В Австралії та Новій Зеландії Гель також справив значний вплив, підготувавши дослідження громадського життя для центрів міст Мельбурна (1994 і 2004), Перта (1995 і 2009), Аделаїди (2002), Сіднея (2007), Окленда (2008), Веллінгтона (2004), Крайстчерча, Лаунсестона та Гобарта (2010).